Reviews by blockade_billy

Якщо розмовляти про батярок, то The Who є для мене напевно десь топ-10 гуртом, а то може і топ-5. По-перше Кіт Мун. По-друге загальна якась позитивна та навіть надихаюча атмосфера їхньої музики.
На цьому альбомі присутній один з найбільших хітів гурту - Baba O'Riley, а також звісно ж Behind Blue Eyes. Моя оцінка десь 3.5-4, коли вмикаєш будь-який альбом The Who, настрій завжди покращується.

Цікавий мікс павер-попу та пост-панка(?), нагадало щось типу реплейсментс, але звісно не таке класне. Черговий новий для мене гурт з когорти подібних жанрів.

Дивна плутанина за назвою альбому ітд ітп. Початок мені сподобався, кінцівка - ні. Загалом я б сказав що доволі цікаве відкриття з цього списку.

Я завжди поважав рутс і цей альбом був мабуть першим який я в них почув (а кліп на the seed крутили по ентер мьюзік взагалі ледве не кожен день). Але з роками якось не знаю, трохи я охолов щодо них і переважно альбомами слухати рутс мені нудно.

Цих я люблю і ставлю 4.

Важливий для мене альбом, який я знаю от і до. Чомусь так вийшло, що саме S&M я почув чи не першим у металіки, ще у далекому дитинстві, а також цей концертник чомусь любив мій Папа. І тому в мене був диск, який я слухав часто. Знаю, що чомусь цей запис хейтять, але я дуже люблю, особливо кайф що вони зіграли тут Outlaw Torn - дуже недооцінена пісня металіки.

4.5

Цікавий альбом, дуже NMEшний такий. Прочитав що він програв меркурі прайз дебютному ХХ у 2010. Думаю зараз можна сказати що ця музика постарішала краще (і цікавіше) ніж ХХ. Оцінка десь між 3.5 та 4, поставлю 4 навіть.

This is Our Lot - хайлайт, басова партія дуже запам'ятовується.

Не найгірший альбом з 60х, враховуючи що кожен раз я пишу як хейчу цю декаду. Десь на 2.5

Я не великий шанувальник Доллі Партон, але визнаю що цей альбом прослухав не без задоволення. 3.5

Люблю Босса і колись повністю уважно послухав всю його дискографію. The Rising ще з тих пір лишається для мене десь мінімум топ-5 альбомом Спрінгстіна.

Написаний після 9-11, він втім передає якесь відчуття єднання після трагедії, надію на краще та віру в людство. Те, чого нам всім так сильно бракує. Найбільше ж звісно тут розвалює My City Of Ruins і я неодноразово думав про цю пісню після обстрілів Харкова. 4.5

При всій крінжовості гурту кісс та їхній максимальній мейнстрімовості (тіпи навіть намагались грати так званий гранж у 90х), вони все ж вміли писати непогані пісні. Цей альбом тому підтвердження - детройт рок сіті, бет, гад оф тандер, шаут іт аут лауд. Тут є все за що можна любити кісс (і в принципі так само все за що їх хейтять). Для мене це альбом на 3.4 і десь така собі гілті плежа.

Колись дуууже давно в мене на неформаті була аватарка з цим альбомом. Прекрасний гурт, їхній так би мовити магнум опус (хоча визнаю - я більше люблю раш 80х, а також їх альбом 2007го року) - ультимативний задротський прог на сайфай тематику. Вічна класика.

Один з найгірших альбомів в цьому списку для мене соу фар.

От не люблю я музику Іно, хз. Але звісно ж by this river клас (і кінець альбома після неї). Тому виключно за ці три останні пісні поставлю загалом 3.

Якщо ю2 80х мені в принципі подобається, то ю2 90х і далі - не дуже. Дуже унилий альбом, з якого я не запам'ятав жодної пісні окрім звісно one, яку чув до того (і не сказати що вона мені сильно подобається). Ну хіба що ще можу виділити Acrobat, яка має такий собі трохи кьюрівський вайб.
Але в цілому - нудота.

Temptations це звісно дуже стильно і все таке, але маю з цим альбомом ту саму проблему що і з більшістю інших альбомів 60х - все це для мене звучить як артефакт епохи, саундтрек до часів, під час яких я не жив; а ось сприймати це просто як альбом я чомусь не можу.

Хоча все одно дуже стильно, оці вставки з низьким вокалом взагалі кайф. Коротше 3.5

Для мене особисто Джеф Бек це в першу чергу джаз-рок, фьюжн, альбом Wired і так далі. А тут маємо перший його сольник, мега унилий блюзрок і кавери. Єдине що більш-менш сподобалось, це Beck's Bolero.

Я готовий слухати Жобіна у будь-яких варіаціях, але дивом Сінатра дуже добре пасує тут і можливо навіть краще ніж класичні колаборації, як наприклад з Жилберту. Взагалі бразильська музика це моя слабкість, тим більше якщо ми розмовляємо про оригінальну м'яку босанову Жобіна.

Дуже гарний альбом, хоч і пісні тут всім відомі звісно ж.

І знов британська квота (цікава). Перші десь 4-5 пісень прям класні, фанкові й все таке.

Далі ж починається щось дивнувате, часто в поганому сенсі. Але в цілому не найгірший альбом в цьому списку, це точно.

Важко критикувати цей реліз, але мені було дуже нудно. Все звісно ж стильно і звучить класно, але хотілося вимкнути десь після четвертого треку.
(Однойменна композиція звісно ж хіт)