Reviews by blockade_billy

Ніколи не любив глем-рок (окрім т-рекс, якщо Болана й компанію можна вважати глем-роком).

Цей альбом місцями був веселим, але не більше.

Один з найкращих концертних альбомів, у першу чергу завдяки енергетиці яку можна відчути і на записі, що не часто буває з концертниками. Є на вінілі.

Якщо брати всі сольніки екс-бітлів що я слухав, то цей мій улюблений, причому так було завжди.

І хоча це потрійний(!) альбом, мені його завжди легко й цікаво слухати, бо тут купа різноманітних пісень, купа топових музикантів (до речі цікава історія як нікому не відомий, тоді ще підліток, Філ Коллінз, випадково потрапив на еббі роуд під час запису цього альбому, записав партії перкусії в одну з пісень, але на фінальну версію вона так і не потрапила) і загалом Джордж Харрісон у своєму найкращому вигляді.

Одне з відкриттів цього списку. Люблю британську музику того періоду, але тут окрім пост-панку та нью-вейву зустрічається й реггі та щось подібне на елементи 2-тон ска, так що цей альбом точно ще послухаю, а про гурт почитаю детальніше.

Не люблю такого плану музику 60х.

Доволі дефолтний, але приємний фолк.

Ім'я артиста було не дуже знайоме, але коли почув першу пісню то одразу подумав "це було в якомусь кіно" - так і виявилось - вже відносно старий нетфліксовський серіал з варіацією на день бабака (втім тоді мені цей серіал зайшов).

Приємна музика у Гаррі, місцями занадто бітлівська, але це не дуже великий мінус. Окремо варто виділити Jump Into The Fire, яка йде аж 7 хвилин і трохи додає альбому неочікуваного повороту.

Хороша штука, залишив у бібліотеці.

Не мій жанр, хоча я й розумію чому цей реліз у цьому списку.

Ще зі школи й кліпів по ентер мьюзік я не міг зрозуміти цей гурт - він серйозний чи ні? що це за жанр? чому вокаліст переважно розповідає щось, а не співає?

Але от зараз послухав і мені загалом сподобався грув.

Виконавець класичний, але музика доволі одноманітна, хоча й звісно має дуже приємні вайби. Наче дивишся якесь feel good movie з 90х.

Люблю практично всю дискографію R.E.M., в кожній декаді свого існування вони примудрялись видати як мінімум один дуже сильний альбом й ще низку просто хороших.

Дебютник теж доволі класний, є тут їх перший хіт Radio Free Europe і натяки на фірмовий стиль, який остаточно сформується трохи пізніше.

Відкрив його для себе буквально пів року тому. Дуже кайфова музика.

Я доволі прохолодно ставлюся до сольної творчості Моріссі. Не скажу що це поганий альбом, але повертатись до нього якось не тягне. Можу виділити дві останні пісні, а особливо Tomorrow.

Я дуже люблю хіп-хоп 80х і 90х, тут якраз альбом на стику декад.

Конкретно щодо айс ті я ніколи не був фанатом, тексти (як і в багатьох тогочасних реперів) постарішали поганенько, але все одно мене легко купити тогочасним хіп-хопом.

Ех, дитинство, фіфа-98 і сонг2 яка грає по колу. Так я вперше почув blur.

Нещодавно Алберн сказав ніби ту бритпоп "війну" таки виграли оазіс - і якщо брати популярність, хітовість пісень і так далі - мабуть воно так і є. Ноель Галахер це геніальний сонграйтер, який може взяти ідеальні 4 акорди і написати пісню яку буде співати стадіон. Тоді як Blur пішли іншим шляхом і писали музику набагато більш цікаву - саме з точку зору композицій, аранжувань ітд, але все ж менш хітову і все ж менш масову (хоча все одно мали шалену популярність).

Parklife пройшов випробовування часом і зараз слухається свіжо й гарно.

ББ Кінг чи не перший блюзмен якого я почув, бо у мого Тата була касета.

Але я чесно скажу, що при всій легендарності, його музика мені місцями видається ближчою до рокнролу, а місцями якоюсь занадто дефолтною. Цей концертник я ніколи не слухав і загалом мені сподобалось, бо на противагу студійкам, тут відчувається більше життя і навіть стандартні рокнрольні номери звучать задорно.

Ніколи не слухав аббу альбомами, оце вперше спробував. Ну хз, при всій повазі до вміння написати світовий хіт, якось мені воно не дуже заходить.

Цей альбом викликає дуже сильну ностальгію за шкільними часами. В мене була касета і чітко памʼятаю як слухав цей альбом на батіному двокасетному магнітофоні й паралельно читав тексти з буклета.

Не всі вчинки чи тексти Емінема постарішали гарно, але все ще його перші 3-4 релізи залишаються класикою реп музики й слухати їх мені доволі приємно (не в останню чергу завдяки ностальгії, брехати не буду)

Легенди, що тут додати. В цьому списку багато класичних альбомів про які ніби нічо і не скажеш. Ill Communication якраз такий.

Я фанат дженезіс (причому люблю як період Гебріела, так і період Коллінза) і ця любов перейшла й на сольне обох лід вокалістів (третього не рахую, його сольне мені не дуже якраз). So це один з найкращих альбомів евер, жодної слабкої пісні. Тоні Левін ван лав.