Reviews by blockade_billy

Talk Talk це один з моїх найбільш улюблених гуртів, можна сказати топ-3 оверолл. Їхню трансформацію з попмузики 80-х у те, що потім стали називати пост-роком, треба досліджувати як приклад безмежної творчої свободи.

І саме Colour Of Spring став перехідним альбомом, де гурт ще по суті грав поп-музику, але вже трохи дав волю експериментам. Я слухав ці пісні безліч разів і вони мені ніколи не набридають.

В мене був друг, який фанатів від Doves. Десь 3-5 курс університету це мій пік прослуховування цього гурту, особливо альбому Kingdom of Rust.

Я знаю що дебютник вважається чи не найкращім їхнім релізом і мені самому завжди дуже подобалась пісня Here It Comes, але от зараз я послухав і якось воно мені дуже прісно (окрім цієї пісні власне), не знаю. Втім все одно доволі приємна ностальгія + я згадав що в цьому році в них вийшов новий альбом, треба послухати все ж.

Кьортіс Мейфілд це американська легенда. Я люблю таке інколи послухати, соул, мотаун оце все. Стильна музика, звісно ж з політичним контекстом.

Не можу сказати що прям фанат саме цього альбому. Але знов-таки, це те що я люблю включати вранці на вихідних. Поставив би 3.5, але оскільки не можна, то все ж 3 буде.

Якось ніби прийнято не любити ю2 і вважати їх чи то моветоном, чи то поганим смаком, я хз. Можливо це й справедливо для пізнього періоду їхньої творчості, а от у 80х, як на мене, вони робили дуже непогану музику.

Джошуа трі це прям класика, хітів тут купа, але мабуть варто виділити bullet the blue sky, на яку купа "важких" гуртів робили кавер і взагалі мені здається що це той трек, який вплинув на появу RATM.

Коротше не знаю, хороший альбом.

Зараз звісно стидно оцінювати лімп бізкіт позитивно, бо всім відомо який чорт Фред Дарст.

Якщо ж залишити це за дужками, то цей альбом я слухав просто мільйон разів і знаю там кожну ноту і кожне слово буквально. В школі ЛБ були одним з моїх улюблених гуртів, якраз клас 7-9 десь, і цей альбом я мав спочатку на касеті, а потім і на СД.

Насправді в музичному плані вони завжди були дуже цікавими, бо гітарний стиль Веса Борланда є унікальним, Джон Отто це джазовий драммер оригінально, та і взагалі ритм-секція сильна в них. Тексти звісно гамно, але треба віддати належне Фреду, він завжди вмів зробити хукову вокальну мелодію. І на цьому альбомі нема слабких пісень, як на мене.

Тому якщо просто оцінювати не як українець - я б поставив 4, забравши одну зірочку за тексти, а якщо як українець - то 1. Тому поставлю середнє - 3.

Я не знаю що тут сказати. Я ще десь з року 2006 фанатів по radiohead, але скажу відверто - саме ОК компʼютер ніколи не входив в мій топ-3 їхніх альбомів.

Звісно це знаковий реліз, про який все сказано-пересказано. Звісно тут є шикарні пісні, просто геніальні. Але він для мене все одно стоїть нижче In Rainbows, Kid A, Amnesiac, Hail To the Thief і навіть Moon Shaped Pool.

Але як поставити менше 4?

Все-таки послухав цей альбом, були несподівани місця - як-то фрі гітар соло або якісь референси до бітлз, були доволі цікаві в музичному плані моменті, але альбом сильно затягнутий і я втомився від нього.

Доволі нудний інді\чамбер-поп. Так, аранжування й оркестровки красиві, але для мене це не рятує Nixon на жаль.

Інколи правда нагадало дестройер, це, мабуть, найкращі моменти альбому.

Послухав перший трек, не дуже моя музика, тому буду скіпати.

Дуже гарний альбом, прямо відкриття з цього списку. Такий джаз я люблю, вплив африканської тут відчутний звісно, але без надмірності (особливо якщо не брати до уваги останню композицію). Також сподобалась робота піаніста тут.

Щось в мене цей сайт не зберіг попередню рецензію. Якщо коротко - такий фолк я люблю. Ідеальна музика щоб включити вранці в неділю.

Не моє, соррі.

Ще зі школи це мій улюблений альбом у нірвани. Все про нього вже сказано-пересказано, Альбіні ітд ітп

Саме цей альбом Хендрікса щось мені зовсім ніяк. Кавер на Ділана звісно гарний, але чесно кажучи більшу частину альбому мені слухати було просто нереально скучно: "джіпсі ууу бейбі джипсі" -> *10 годин пентатоніки*

Ніколи не слухав пана Руфуса, це був перший раз.

Якщо прибрати першу пісню і пару останніх, то мені сподобалось. Місцями нагадало по гармоніях і загальній атмосфері редіохед, місцями якийсь барокко-поп типу аркейд файр. Не знаю, досить цікава музика, але без вау ефекта. Ну і за Gay Messiah окрема повага.

Чесно скажу цей гурт пройшов повз мене й от зараз слухав вперше. Хороший приклад британської музики 80х, приємна секція духових, соул, мені таке подобається.

З Іггі Попом в мене схожа історія як і з багатьма виконавцями з цього списку. Я поважаю їх як особистостей і музикантів, але музично це не моє. Так само і цей альбом, де окрім вже трохи набридлої passenger, мені нічо не запам'ятовується і слухати його абсолютно нецікаво.

У 2015му році я був на концерті резідентс і мені НАСТІЛЬКИ було некомфортно і навіть кріпово, що в мене тепер травма пов'язана з цим гуртом.

Ну і власне цей альбом це жесть. В якомусь сенсі його звісно забавно слухати, бо резідентс мають свій дуже впізнаваний єбанутий вайб і я поважаю їх як акт провокативного мистецтва, але чисто на рівні гармоній і атмосфера для мене ця музика є некомфортною.

Кейт Буш це моя любов і треба сказати що в її дискографії майже нема прям поганих альбомів. Я не можу сказати що Dreaming мій улюблений, але все ж.

Houdini недооцінений трек. Тут є прям все за що можна любити Кейт Буш.

Ніколи не був я фанатом кіллерс, ба більше - мене завжди бісила пісня somebody told you і кліп на неї, який кожен день по тисячу разів крутили по ентер мьюзік колись.

Але треба визнати що mr brightside це один з головних хітів тієї декади, який все ще ефектно звучить коли його хором співає натовп на концертах.