Reviews by blockade_billy

Я б збрехав, якби сказав що часто слухаю реггі або є фанатом Боба Марлі. Разом з тим цей альбом дуже класно зроблений, дуже легко слухається і не дарма мабуть вважається класикою.

У Ніла Янга величезна дискографія і з деякими альбомами в мене є конект, а з деякими нема. Ось тут я щось якось послухав, дуже фоново пройшло.

Всім зрозуміло що Каньє абсолютний довбойоб, але..

Цей альбом з моменту його виходу був для мене прям 10 з 10. Ідеальний семплінг (кінг крімзон, афекс твін, блек саббат ітд), бенгер на бенгері, кайфовий звук. Навіть маю My Beautiful Dark Twisted Fantasy на потрійному вінілі. Тому, попри особистість автора, я ставлю 5.

Таке враження що я знаю цей гурт з якогось глибокого дитинства. Але це завжди для мене була категорія "електро", причому така типу клубна музика, яку я ніколи не любив.

Вперше сьогодні спробував послухати альбом - не дуже сподобалось якщо чесно.

Не мій улюблений альбом Елліотта Сміта, але якщо враховувати що це один з найкращих музикантів евер для мене, то навіть figure 8 я менше ніж 4 не можу поставити. Але й не поставлю 5, бо що ж тоді ставити xo або either/or?

дінь-дон-дон каліфоУурнія

Якщо серйозно, то хз як вже можна оцінювати цей альбом обʼєктивно.
До того ж тут є моя улюблена пісня рхчп - road trippin'. З іншого боку я не можу сказати що хоч раз включив послухати каліфорнікейшн в останні років 10 десь. Тому поставлю 4, хоча звісно цей альбом обʼєктивно заслуговує на пʼятірку.

Як напевно багато хто, я вперше почув цей гурт коли вийшла відома серія брейкін бед, де Уолтер Вайт вимовив своє коронне stay out of my territory. І як же я тоді був вражений цією піснею, я подумав ще - як я міг пропустити цей гурт, це ж тупо геніально!

І яким же було моє розчарування коли я послухав їхні альбоми. Власне зараз я ще раз спробував зацінити Dear Science і результат той самий. Звісно назвати це поганою музикою я не можу, але і виділити більше ніж 2-3 пісні теж не можу. Якась слабка електроніка, абсолютно нехукові приспіви ітд. Але DLZ все ще геніальна

Класний альбом у дискографії крімзон, приблизно з нього починається мій улюблений їхній період (далі були старлес та ред). Шикарне поєднання прог-року та чогось більш імпровізаційно-авангардного (місцями мені тут згадується Райх, місцями Белла Барток). Також присутній хіт Easy Money.

Сильний матеріал від одного з найкращих гуртів евер.

Я не знаю як оцінювати Сінатру. З одного боку це настільки вже набридла штука, що я навіть не знаю.

З іншого боку це дуже красивий голос і пісні що вже стали частиною світової культури.

Поставив би 3.5, але тут такої оцінки нема.

Ніколи не любив Сантану.

Я дуже люблю стілі ден і багато їх слухав, але чомусь сольне Фагена пройшло повз мене взагалі.

Стилістично це схоже на стілі ден переіода gaucho, мабуть. Дуже класний джаз-поп, як вміють тільки вони (але у цьому випадку він один). Пишуть що до всієї позитивної атмосфери тут ще додається концепт і певна автобіографічність текстів. Коротше клас, що тут сказати.

Завжди любив фетбой сліма, це один з найкращих його альбомів, з хітами які звучали з кожної праски. Вчора переслухав з задоволенням.

Я не фанат хіп-хопу нульових, це ніби й непоганий альбом, але я від такого не кайфую.

Це вже третій альбом R.E.M. в цьому списку (і я впевнений що буде ще). Як я вже писав в рецензії на мурмур, це "мій" гурт, в кожній декаді вони примудрялись видати класний матеріал, хоча й грішили філерами.

Automatic for the people вважається чи не найкращим їхнім релізом, принаймні для середньостатистичного слухача, бо тут є їхній головний хіт після реліджн - everybody hurts.

Але навіть якщо не брати цю пісню, то альбом кайфовий, Майкл Стайп як завжди пише цікаві метафоричні тексти, а man on the moon, присвячена Енді Кауфману, завжди була однією з моїх улюблених пісень R.E.M. До речі й кіно, де ця пісня була саундтреком, теж дуже щемке, завжди його любив.

Я чітко пам'ятаю момент коли вперше почув цей альбом (клас 7й напевно) і сказав своєму другові, що "таку важку музику я не можу слухати". Звісно тоді я не знав, що потім буду слухати гурти, порівняно з якими сліпнот це радіофрендлі гурт (що в принципі так і є місцями), але був час коли вони для мене уособлювали максимум метала.

Насправді далеко не вся мазафака постарішала добре, але цього не скажеш про сліпнот. Мабуть, з усієї їхньої дискографії я обрав би айову, але дебютник (альбом з іншим вокалістом не рахуємо) все ще звучить по-справжньому агресивно, швидко й неспинно. Сучасна класика.

Є в цьому списку альбоми, які постарішали так собі й залишились артефактами певних епох. Особливо це стосується альбомів 80х, які (як на мене) найбільше підпадають під "погано постарішали" з точки зору саунду ітд ітп.

She's So Unusual не сказати що поганий реліз, спочатку мені взагалі трохи нагадало жіночу версію Спрінгстіна, але все одно якось важко його слухати зараз. Girls just want to have fun це звісно світовий хіт, втім не бачу причин слухати цей альбом ще раз колись.

Я розумію впливовість і все таке, але оці ретро-синти в мене викликають якусь неприємну ностальгію, тому на жаль ні, я не люблю Жана-Мішеля Жарра.

Переважно доволі нудний альбом, але дві пісні мені дуже сподобались - The Calvary Cross і остання The Great Valerio.

Не складається в мене зі студійками прінса загалом, але його живі виступи я дуже люблю. На 1999 ще й багато пісень безбожно та невиправдано затягнуті.

Щось якось зовсім не пішло сходу. Поміняю на 2, бо мені не сподобалось зовсім.